Українська мова – державна мова України

До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому і називається це надбання рідна мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Мова – це не тільки засіб спілкування, тобто вона служить не лише для передачі повідомлень, для узгодження дій, для нагромадження й поширення практичного досвіду, хоч і не дуже важливе.

Її функції у житті кожної людини набагато ширші. Мова – найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання. Рідна мова - то неоцінене духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою. Вона досконало-вишукана й досконало-прекрасна  - невтомно шита з покоління в покоління і турботливо передаванна з роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця. Мудрість і славу, культуру і традиції. Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передачі думок, почуттів, волевиявлення. У цій ролі людська мова має універсальній характер і нею просто передавати все те, що виражається наприклад мімікою, жестами, морським зводом чи дорожніми знаками, тоді як жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови - могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Усі діяння наші, думи і сподівання закріплюються у слові. Слово – наше найрізкіше око, наша наймогутніша сила. Через слово людина пізнає те, що недоступне було безпосередньому сприйняттю. У цьому дивовижному дзеркалі відображаються всі “айсберги” світу. У слові постають перед нашим зором сторінки давньої історії і здобутки майбутнього. За допомогою слова мі проникаємо в думи і почуття, які хвилювали людей за тисячоліття до нас. Також можемо звернутись до далеких нащадків передати їм у слові найсокровенніше.  Слово – найвірніший посланець з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє. Це схованка мудрості і невмирущості народу.

Любов до батьківщини неможлива без  любові до рідного слова. Тільки той хто може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені. Кожне слово рідної мови має власне обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, - а цих відтінків кожна барва має тисячі.

Український народ творив свою мову упродовж віків, заносячи до мовної скарбниці добірний нектар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почуття, вічність праці і мрії. Колективна пам’ять народу-творця береже слово, а в ньому – немовби якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію звуків і називає щось зрозуміле всім. І не тільки називає, а передає найтонші відтінки переживань і мислі. Мова – дивосвіт, духовна планета, на якій живе виплекана людиною нескінченна кількість слів.

Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших з- поміж них – мова. З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель –мова.

Ми з вами одержали у спадок сучасну українську літературну мову – багату, розвинену, гнучку. Нею можна висловити все: від найновіших і найскладніших наукових відкриттів до найвеселіших пісень, віршів і оповідань.

Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – українську мову. Це мова великого народу, великої культури.